Морфологічні норми сучасної української літературної мови, варіанти норм.

    Морфологічні норми сучасної української літературної мови, варіанти норм.

Морфологічні норми – це загальноприйняті правила вживання граматичних форм слів, що вивчає розділ мовознавства – морфологія.

Особливості використання іменників

Граматичними значеннями іменника є рід (чоловічий, жіночий, середній і спільний), число (однина і множина), відмінок (сім відмінкових форм.

Відмінювані іменники належать до одного з трьох родів або до спільного роду. Невідмінювані слова характеризуються певними закономірностями щодо розподілу за родами. Загальні назви неістот належать до середнього роду, напр.: депо, метро. Назви осіб відповідно до позначення іменником особи чоловічої або жіночої статі, напр.: кюре,– чол. р.; фрау, міледі – жін. р. Назви істот з неособовим значенням мають чоловічий рід, напр.: поні, шимпанзе, але можливий їх поділ на роди залежно від статі. Власні невідмінювані іменники розподіляються з урахуванням роду загальних слів на зразок країна, ріка, острів.

Більшість іменників в українській мові вживаються в однині і множині. В однині виступають збірні, абстрактні, матеріально-речовинні іменники, деякі власні назви, напр.: студентство, добро. Форму множини мають назви сукупностей істот, предметів, часові поняття, назви свят, дій, процесів, станів, почуттів, емоцій, назви одиничних, парних чи симетричних предметів, слова із загальним матеріально-речовинним значенням, окремі власні назви, напр.: люди, гроші.

Переважна частина іменників відмінюється, крім незмінних слів, до яких належать іншомовні слова, напр.: авеню, таксі; українські жіночі прізвища на кінцевий приголосний основи та -о, іншомовні прізвища на -аго, -акі, -их та з іншими закінченнями, напр.: Гальчук, Живаго, Таракі; чоловічі й жіночі іншомовні власні імена з кінцевим голосним та жіночі з кінцевим приголосним, напр.: Асабе, Мерилін; іншомовні географічні назви з кінцевим голосним,напр.: Баку, Марокко; слова числівникового типу, напр.: півверстви, півдороги; складноскорочені слова, напр.: НАТО; назви іноземних часописів, напр.: "Таймс".

У родовому відмінку іменники чол.р. ІІ відміни мають закінчення -а (я) або -у (ю). Закічення -а (я) характерне для назв істот (менеджера), конкретних предметів (олівця), мір довжини, ваги, площі, часу, одиниць напруги (метра, вольта), місяців і днів, грошових одиниць, машин та їх деталей, населених пунктів та інш. Закінчення -у (ю) мають назви речовин, маси, матеріалу (асфальту, водню), збірних понять (капіталу), будівель, споруд, приміщень та їх частин (поверху), установ, закладів, організацій та їх підрозділів (інституту), процесів, станів, властивостей, ознак, абстрактних понять, течій (конфлікту, реалізму); назви річок, озер, гір, країн, областей та ін.

У давальному відмінку іменники чол.р. ІІ відміни мають закінчення -ові, -еві (-єві) та -у (-ю). Закінчення -ові, -еві (-єві) вживаються здебільшого у назвах істот (учителеві), а закінчення -у (-ю) – в назвах неістот (принципу). У діловому стилі перевага надається закінченню -у (-ю).

Різні закінчення характерні для іменників у К.в. Слова І відміни мають закінчення -о (тв.гр.), -е (-є) (м'як. і міш. гр.) (Миколо, Софіє). Іменники ІІ відміни мають закінчення -у (чол.р., тв. і міш. гр.),-ю (м'як. гр.), -е (безсуфіксні слова тв. гр., слова на -ець, власні назви на шиплячий, загальні назви з основою на -р, -ж ігеографічні назви на -ів, -ов, -ев, -ин) (слухачу, добродію, Харкове). Іменники ІІІ відміни у К.в. мають переважно закінчення -е (спільносте, гідносте). Іменники ІV відміни у К.в. мають таку форму, як у Н.в. У множині форма К.в. іменників усіх відмін збігається з формою Н.в.

 Особливості вживання прикметників.Прикметники поділяються на якісні, відносні і присвійні, що змінюються за родами, числами і відмінками.

Якісні прикметники утворюють просту й складену форми вищого і найвищого ступенів порівняння. Проста форма вищого ступеня формується внаслідок додавання до основи звичайного прикметника суфіксів -ш-, -іш-, -ч-, напр.: інтенсивний – інтенсивніший, а складена форма – шляхом приєднання слів більш, менш до звичайних прикметників. Проста форма найвищого ступеня утворюється додаванням префікса най- до простої форми вищого ступеня,  напр.: найдорожчий, а складена форма найвищого ступеня – внаслідок сполучення слів найбільш, найменш чзі звичайними прикметниками. Не утворюють ступенів порівняння якісні прикметники із префіксами ультра-, архі-, пре-, напр.: предобрий; що позначають сталі ознаки, напр.: сліпий, глухий; слова віддієслівного творення з префіксом не-, напр.: неплатіжний; прикметники дієслівного походження, напр.: куплений; складні слова, напр.: платоспроможний, та ін.

Використання прикметників у ділових документах відзначається такими особливостями: перевага надається прикметникам книжного походження, аналітичним формам прикметників; присвійні прикметники замінюються іменниками або відповідними прикметниковими формами; у М.в. одн. чол. та сер.р. прикметників використовується закінчення -ому; для визначення часу за роком вживаються відповідні прикметники у Р.в. без прийменника у (в) або прислівник.