Основні правила вживання розділових знаків.

  Основні правила вживання розділових знаків.

КОМА

– між однорідними членами речення, з’єднаними лише інтонацією, єднальними і розділовими (і...і, ні...ні, чи...чи, або...або), протиставними сполучниками (а, але, проте, зате, хоч), перед приєднувальними сполучниками а також, ще й, та й, парними не тільки... а й, як... так і, не лише... а й, не так... як, хоч... але, після слів а саме, як-от – при повторенні слова для означення великої кількості предметів, тривалості дії, для підкреслення згоди або заперечення тощо. –  для виділення звертань і зв’язаних із ними слів. –  після вигуків:. – після стверджувальних слів так, еге, гаразд, авжеж, заперечення ні, запитання що?. –  для виділення вставних і вставлених конструкцій. –  для виділення порівняльних зворотів, які вводяться словами як, мов, наче, немов, ніби, ніж.. –  для виділення відокремлених членів речення; –  для виділення уточнюючих обставин; –  у ССР, СПР, СБР (з однотипним зв’язком).

КРАПКА З КОМОЮ

–  між поширеними однорідними членами речення, особливо якщо в середині хоч би одного з них є коми; –  між реченнями, що входять до СБР, коли вони поширені або в середині них уже є розділові знаки; –  між реченнями – частинами ССР, зв’язаними сполучниками а, але, проте, однак, все ж таки.

ДВОКРАПА – якщо перед однорідними членами стоїть узагальнююче слово, що вказує на перелік;

– між двома реченнями, що входять до складу СБР, якщо друге речення розкриває зміст першого або вказує на причину того, про що йдеться в першому реченні:

ТИРЕ – між підметом і присудком, а) коли останній виражений іменником або кількісним числівником у Н.в, а дієслова-зв’язки немає; б) коли один із членів (або обидва) є інфінітивами;

в) якщо перед присудком є частки це, оце, то, ось, значить; – перед єднальним сполучником між двома присудками, якщо другий з них виражає щось несподіване або різко протилежне; – перед узагальнюючим реченням після однорідних членів речення; – на місці пропущеного члена речення, переважно присудка); – для виділення прикладки в кінці речення, якщо перед нею можна, не змінюючи змісту, вставити а саме: У своїм невеличкім гурточку він завів новину – гуртову роботу;

–  між частинами заперечного порівняння; – між реченнями, що входять до СБР чи ССР, якщо в другому з них подано висновок або наслідок дії першого; – між частинами СБР, в якому перша частина виражає причину або умову, а друга – наслідок; – між двома або кількома власними іменами, сукупністю яких називається вчення, теорія, науковий закон: Фізичний закон Бойля – Маріота; – між двома словами на означення просторових, часових або кількісних меж; – для виділення вставлених словосполучень і речень; – для спеціально підкреслюваної паузи; – разом із комою у періоді; –  перед початком прямої мови, якщо вона починається з абзацу.

ДУЖКИ –  підзаголовки, пояснення іншомовних та маловідомих слів –  вставлені конструкції;

–  ремарки у драматичних творах.

ЛАПКИ –  цитати; –  власні назви організацій, книг тощо.