Орфоепічні норми сучасної української літературної мови.

Орфоепічні норми сучасної української літературної мови.

Орфоепічні норми - це загальноприйняті правила літературної вимови.

Вимова звукосполучень 1. Сполучення -шся і -ться у дієслівних формах вимовляються як [с':а], [ц':а]. 2. Сполучення -жся, -чся у дієсловах наказового способу вимовляються як [з'с а], [цс а]. 3. Групи приголосних, що з'являються у словах внаслідок словотворення, спрощуються: проїздн(ий) ->[пройізний]. Проте написання окремих слів, зокрема числівників шістнадцять, шістсот, шістдесят, не відповідає вимові: [ш'існадц'ат], [ш'іс:от], [ш'ізде"с'а'т]. Така ж невідповідність спостерігається і в багатьох словах, утворених від іншомовних твірних основ: президентський [пре"зиеде'нс'кий], агентський [агенс кий}.  Вимова слів іншомовного походження. 1. Голосні [і] та [й] слід завжди вимовляти відповідно до їх написання. Після приголосних [д], [т], [з], [с], [й], [р], [ж], [ч], [ш] постійно вимовляється [и], а не [і]. 2. В іншомовних словах ненаголошений [о] ніколи не переходить в [у]: документ, корупція3. Ненаголошені [ё], [и] після приголосних вимовляються з наближенням до [й], [є]; [те'нде'нц'ійа].

Вимова голосних звуків.

Усі голосні звуки під наголосом вимовляються чітко й виразно. В інших позиціях вимова голосних має такі особливості:

Голосні [а], [і], [у] - в усіх позиціях вимовляються виразно. 2. Звук [о] вимовляється виразно й здебільшого не змінюється; лише перед складом з постійно наголошеним [у] вимовляється з наближенням до [у]. 3. Звуки [е], [и] в нснаголошеній позиції вимовляються нечітко: [е] - з наближенням до [и] [ме"та] - мета; [и]-з наближенням до [е].

ВИМОВА ПРИГОЛОСНИХ ЗВУКІВ 1. Дзвінкі приголосні в кінці слова й перед глухими в середині слова вимовляються дзвінко: [народ] – народ. Примітка. З усіх дзвінких приголосних тільки глотковий звук [г] вимовляєтеся як [х]: [лехко] -легко; 2. Глухі приголосні перед дзвінкими у межах слова вимовляються дзвінко: [вогзал] - вокзал;  3. Оглушуються прийменник і префікс з перед глухими приголосними: [с тобойу] - орфографічно з тобою;  4. Префікси роз-, без- можуть вимовлятися дзвінко й глухо (залежно від темпу мовлення). 5. Губні [б], [п], [в], [м], [ф], шиплячі [ж], [ч], [ш] (крім подовжених) та задньоязикові [г], [к], [х] в кінці слова та складу вимовляються твердо: [вели'ч] – велич. Лише перед [і] ці приголосні вимовляються як напівм'які: [в'італ'ний] – вітальний. Подовжені шиплячі вимовляються як напівм'які: [р'іч*: у] -річчю. 6. В українській мові слід розрізняти звуки [г] і [ґ]. Приголосний звук [г] вимовляється у власне українських словах, а також зукраїнізованих словах іншомовного походження. Найповніший реєстр слів з літерою ґ, що позначає задньоязиковий зімкнений дзвінкий звук [ґ], подано в "Українському орфографічному словнику. 7. Буквосполучення дж, дз можуть позначати один звук і вимовляються як африкати [дз], [дж].

Роздільна вимова цих звуків [д]~[з], [д]-[ж] є порушенням орфоепічних норм. Як два окремі звуки вони вимовляються тоді, коли належать до різних частин слова, наприклад до префікса і кореня.

8. Передньоязикові [д], [т], [з], [с], [ц], [л], [н] перед наступними м'якими приголосними та перед [і] вимовляються м'яко: [майбут'н'е] - орфографічно майбутнє.