Орфографічні норми сучасної української літературної мови.

   Орфографічні норми сучасної української літературної мови. 

1. Написання префіксів і суфіксів

При вживанні префіксів слід керуватися такими правилами: 1) перед буквами, що позначають голосні, дзвінкі й сонорні приголосні звуки, пишеться префікс з-, напр.: зекономити; 2) перед літерами к, п, т, ф, х пишеться префікс с-; 3) префікси роз-, без-, воз-, через- завжди пишуться з буквою з; 4) у префіксах пре-, пере- пишеться е, а в префіксі при- – и; 5) префікс прі- мають слова прізвище, прізвисько, прірва, пріфікс; 6) у префіксах від-, під-, над-, об-, між- кінцеві приголосні завжди дзвінкі, напр.: обстеження, підходити.

У правописі іменникових суфіксів до складних належать такі випадки: 1) після д, т, з, с, ц, ж, ч, ш, р вживається и, після інших приголосних – і, а після голосних – ї, напр.: командир, конвоїр 2) з літерою и пишуться суфікси -ник, -чик, -щик, -івник, -ич, -иво, напр.: макетник, паливо, але марево; 3) суфікси іменників сер. роду мають дві букви нн та и, і, а (я) чи е, напр.: звернення; 4) деякі суфікси завжди пишуться з м'яким знаком, зокрема -альник, -ильник, -ільник, -альність, -аль, -ець, -ість, -тель, напр.: прибиральник.

Стосовно написання прикметникових суфіксів складними є такі випадки: 1) у непохідних і похідних прикметниках, твірна основа яких немає кінцевого н пишеться суфікс -н-ий(-н-ій); суфікс н не подвоюється і в дієприкметниках; 2) дві літери нн мають суфікси прикметників, утворених приєднанням до твірної основи на -н- суфікса н, напр.: законний; 3) суфікси -ичн-ий, -ічн-ий, -їчн-ий вживаються після приголосних д, т, з, с, ц, ч, ш, ж, р у прикметниках, утворених від іншомовних слів, напр.: академічний, архаїчний; 4) суфікси -ин, -ин-ий пишуться після приголосних, а суфікси -їн, -їн-ий – після голосних у присвійних прикметниках,напр.: материн, зміїний; 5) суфікс -ев-ий(-єв-ий) пишеться у прикметниках з наголосом переважно на основі після м'якого і шиплячого приголосного, -ов-ий – незалежно від наголосу після твердого приголосного, а також після м'якого, шиплячого або й з наголосом на закінченні, напр.: службовий, грошовий.

2. Вживання апострофа і м'якого знака

Апостроф вживається: 1) після літер б, п, в, м, ф (якщо перед ними у корені немає приголосного, крім р) перед я, ю, є, ї, н-д: ім'я; 2) після р у кінці складу, коли р позначає твердий приголосний, н-д: міжгір'я, але порятунок, рясний; 3) після префіксів та першої частини складних слів, що закінчуються на приголосний, напр.: з'єднати, двох'ярусний; 4) після к у слові Лук'ян та в похідних від нього, напр.: Лук'янівка; 5) в іншомовних словах після губних, задньоязикових, шиплячих перед я, ю, є, напр.: прем'єра, Х'юстон; після іншомовних префіксів, що закінчуються на приголосний, перед ю, є, напр.: суб'єкт. Апостроф не пишеться, якщо я, ю, є пом'якшують попередні приголосні і перед -йо-, напр.: гравюра, курйоз.

М'який знак пишеться: 1) після букв д, т, з, с, ц, л, н у кінці та в середині слів перед літерами, що позначають тверді приголосні звуки, напр.: відстань, спільний; 2) для позначення м'якості приголосних у середині складу перед о, напр.: вп'ятьох, льотчик; 3) у суфіксах -ськ-ий, -зьк-ий, -цьк-ий, -ськ-ість, -зьк-ість, -цьк-ість, -ськ-и, -зьк-и, -цьк-и, напр.: український, запорізький, козацький; 4) після л перед літерами, що позначають м'які приголосні звуки, напр.: сільський, ковальський; 5) у числівниках 5, 6, 9, 10-20, 30; 6) в іншомовних словах після приголосних д, т, з, с, л, н перед я, ю, є, йо, напр.: більярд, медальйон та в інших випадках.

Не пишеться м'який знак: 1) після губних, шиплячих, задньоязикових та гортанного звуків, напр.: змагаєшся; 2) після р в кінці слова і складу, напр.: чотирма, але Горький; 3) між двома однаковими чи різними м'якими або пом'якшеними приголосними, напр.: навчання, але тьмяний, різьбяр; 4) після н перед шиплячими та суфіксами -ськ-ий, -ств-о, напр.: менший, громадянство; 5) у буквосполученнях -лц-, -нц-, -лч-, -нч-, які походять з -лк-, -нк-, напр.: рибалці, рибалчин; 6) у числівниках від 50 до 80 (назвах десятків) та від 500 до 900 (назвах сотень); 7) у прізвищах після л, н, т перед суфіксами -ченко, -чук, -чишин, напр.: Федченко, Радчук.

3. Правопис великої літери

З великої літери пишуться: 1) прізвища, імена, по батькові, прізвиська, псевдоніми, напр.: Іван Якович Франко; 2) назви держав, автономних адміністративно-територіальних одиниць, сторін світу, під якими розуміються краї, народи, напр.: Республіка Білорусь; 3) географічні й топографічні власні назви, крім родових слів, напр.: місто Біла Церква; 4) назви вулиць, шляхів, каналів, течій, майданів, парків, вокзалів, станцій, портів, пристаней, крім родових слів, напр.: Андіївський узвіз; 5) назви пам'яток архітектури, замків, храмів, крім родових слів, напр.: Золоті ворота; 6) назви подій, епох, війн, революцій, рухів, повстань, свят, дат, крім родових слів, напр.: епоха Відродження; 7) назви конгресів, конференцій, найважливіших документів, пам'яток старовини, творів мистецтва, крім родових слів, напр.: Конституція України, Перша світова війна; 8) назви найвищих державних посад України, міжнародних посад (у складених перше слово), напр.: Міністр освіти України,; 9) усі слова в назвах найвищих державних органів України та інших країн, напр.: Верховна Рада України,;10) тільки перше слово у назвах державних, партійних, громадських, профспілкових установ та організацій; міністерств, їх управлінь; заводів, фабрик, підприємств, наукових і навчальних закладів, музеїв, театрів, парків культури і відпочинку; областей, округів, районів, напр.: Збройні сили України; 11) присвійні прикметники із суфіксами -ів (-їв), -ов (-єв), -ин (-їн), прикметники, які виражають значення "імені когось","пам'яті когось", напр.: Нобелівська премія.