Орфографічні норми сучасної
української літературної мови.
1. Написання префіксів і суфіксів
При вживанні префіксів слід керуватися такими правилами: 1) перед буквами, що позначають
голосні, дзвінкі й сонорні приголосні звуки, пишеться префікс з-, напр.:
зекономити; 2) перед літерами к, п,
т, ф, х пишеться префікс с-; 3)
префікси роз-, без-, воз-, через- завжди пишуться з буквою з; 4) у префіксах пре-, пере- пишеться е,
а в префіксі при- – и; 5) префікс
прі- мають слова прізвище, прізвисько, прірва, пріфікс; 6) у префіксах від-, під-, над-, об-, між- кінцеві приголосні
завжди дзвінкі, напр.: обстеження, підходити.
У правописі іменникових суфіксів до
складних належать такі випадки: 1)
після д, т, з, с, ц, ж, ч, ш, р вживається и, після інших приголосних – і, а
після голосних – ї, напр.: командир, конвоїр 2) з літерою и пишуться суфікси -ник, -чик, -щик, -івник, -ич,
-иво, напр.: макетник, паливо, але
марево; 3) суфікси іменників сер.
роду мають дві букви нн та и, і, а (я) чи е, напр.: звернення; 4) деякі суфікси завжди пишуться з
м'яким знаком, зокрема -альник, -ильник, -ільник, -альність, -аль, -ець, -ість,
-тель, напр.: прибиральник.
Стосовно написання прикметникових
суфіксів складними є такі випадки: 1) у непохідних і похідних прикметниках, твірна основа
яких немає кінцевого н пишеться суфікс -н-ий(-н-ій); суфікс н не подвоюється і
в дієприкметниках; 2) дві літери нн
мають суфікси прикметників, утворених приєднанням до твірної основи на -н-
суфікса н, напр.: законний; 3)
суфікси -ичн-ий, -ічн-ий, -їчн-ий вживаються після приголосних д, т, з, с, ц,
ч, ш, ж, р у прикметниках, утворених від іншомовних слів, напр.: академічний,
архаїчний; 4) суфікси -ин, -ин-ий
пишуться після приголосних, а суфікси -їн, -їн-ий – після голосних у присвійних
прикметниках,напр.: материн, зміїний; 5)
суфікс -ев-ий(-єв-ий) пишеться у прикметниках з наголосом переважно на основі
після м'якого і шиплячого приголосного, -ов-ий – незалежно від наголосу після
твердого приголосного, а також після м'якого, шиплячого або й з наголосом на
закінченні, напр.: службовий, грошовий.
2. Вживання апострофа і м'якого знака
Апостроф вживається: 1) після літер б, п, в, м, ф (якщо
перед ними у корені немає приголосного, крім р) перед я, ю, є, ї, н-д: ім'я; 2) після р у кінці складу, коли р
позначає твердий приголосний, н-д: міжгір'я, але порятунок, рясний; 3) після префіксів та першої частини
складних слів, що закінчуються на приголосний, напр.: з'єднати, двох'ярусний; 4) після к у слові Лук'ян та в похідних
від нього, напр.: Лук'янівка; 5) в
іншомовних словах після губних, задньоязикових, шиплячих перед я, ю, є, напр.:
прем'єра, Х'юстон; після іншомовних префіксів, що закінчуються на приголосний,
перед ю, є, напр.: суб'єкт. Апостроф не
пишеться, якщо я, ю, є пом'якшують попередні приголосні і перед -йо-,
напр.: гравюра, курйоз.
М'який знак пишеться: 1) після букв д, т, з, с, ц, л, н у
кінці та в середині слів перед літерами, що позначають тверді приголосні звуки,
напр.: відстань, спільний; 2) для
позначення м'якості приголосних у середині складу перед о, напр.: вп'ятьох,
льотчик; 3) у суфіксах -ськ-ий,
-зьк-ий, -цьк-ий, -ськ-ість, -зьк-ість, -цьк-ість, -ськ-и, -зьк-и, -цьк-и,
напр.: український, запорізький, козацький; 4) після л перед літерами, що позначають м'які приголосні звуки,
напр.: сільський, ковальський; 5) у
числівниках 5, 6, 9, 10-20, 30; 6) в
іншомовних словах після приголосних д, т, з, с, л, н перед я, ю, є, йо, напр.:
більярд, медальйон та в інших випадках.
Не пишеться м'який знак: 1) після губних, шиплячих,
задньоязикових та гортанного звуків, напр.: змагаєшся; 2) після р в кінці слова і складу, напр.: чотирма, але Горький; 3) між двома однаковими чи різними м'якими або пом'якшеними
приголосними, напр.: навчання, але тьмяний, різьбяр; 4) після н перед шиплячими та суфіксами -ськ-ий, -ств-о, напр.:
менший, громадянство; 5) у
буквосполученнях -лц-, -нц-, -лч-, -нч-, які походять з -лк-, -нк-, напр.:
рибалці, рибалчин; 6) у числівниках
від 50 до 80 (назвах десятків) та від 500 до 900 (назвах сотень); 7) у
прізвищах після л, н, т перед суфіксами -ченко, -чук, -чишин, напр.: Федченко,
Радчук.
3. Правопис великої літери
З великої літери пишуться: 1) прізвища, імена, по батькові,
прізвиська, псевдоніми, напр.: Іван Якович Франко; 2) назви держав, автономних адміністративно-територіальних
одиниць, сторін світу, під якими розуміються краї, народи, напр.: Республіка
Білорусь; 3) географічні й
топографічні власні назви, крім родових слів, напр.: місто Біла Церква; 4) назви вулиць, шляхів, каналів,
течій, майданів, парків, вокзалів, станцій, портів, пристаней, крім родових
слів, напр.: Андіївський узвіз; 5)
назви пам'яток архітектури, замків, храмів, крім родових слів, напр.: Золоті
ворота; 6) назви подій, епох, війн,
революцій, рухів, повстань, свят, дат, крім родових слів, напр.: епоха
Відродження; 7) назви конгресів,
конференцій, найважливіших документів, пам'яток старовини, творів мистецтва,
крім родових слів, напр.: Конституція України, Перша світова війна; 8) назви найвищих державних посад
України, міжнародних посад (у складених перше слово), напр.: Міністр освіти
України,; 9) усі слова в назвах
найвищих державних органів України та інших країн, напр.: Верховна Рада
України,;10) тільки перше слово у
назвах державних, партійних, громадських, профспілкових установ та організацій;
міністерств, їх управлінь; заводів, фабрик, підприємств, наукових і навчальних
закладів, музеїв, театрів, парків культури і відпочинку; областей, округів,
районів, напр.: Збройні сили України; 11)
присвійні прикметники із суфіксами -ів (-їв), -ов (-єв), -ин (-їн),
прикметники, які виражають значення "імені когось","пам'яті
когось", напр.: Нобелівська премія.
Комментариев нет:
Отправить комментарий