Орфоепічні норми сучасної української літературної мови.

Орфоепічні норми сучасної української літературної мови.

Орфоепічні норми - це загальноприйняті правила літературної вимови.

Вимова звукосполучень 1. Сполучення -шся і -ться у дієслівних формах вимовляються як [с':а], [ц':а]. 2. Сполучення -жся, -чся у дієсловах наказового способу вимовляються як [з'с а], [цс а]. 3. Групи приголосних, що з'являються у словах внаслідок словотворення, спрощуються: проїздн(ий) ->[пройізний]. Проте написання окремих слів, зокрема числівників шістнадцять, шістсот, шістдесят, не відповідає вимові: [ш'існадц'ат], [ш'іс:от], [ш'ізде"с'а'т]. Така ж невідповідність спостерігається і в багатьох словах, утворених від іншомовних твірних основ: президентський [пре"зиеде'нс'кий], агентський [агенс кий}.  Вимова слів іншомовного походження. 1. Голосні [і] та [й] слід завжди вимовляти відповідно до їх написання. Після приголосних [д], [т], [з], [с], [й], [р], [ж], [ч], [ш] постійно вимовляється [и], а не [і]. 2. В іншомовних словах ненаголошений [о] ніколи не переходить в [у]: документ, корупція3. Ненаголошені [ё], [и] після приголосних вимовляються з наближенням до [й], [є]; [те'нде'нц'ійа].

Вимова голосних звуків.

Усі голосні звуки під наголосом вимовляються чітко й виразно. В інших позиціях вимова голосних має такі особливості:

Голосні [а], [і], [у] - в усіх позиціях вимовляються виразно. 2. Звук [о] вимовляється виразно й здебільшого не змінюється; лише перед складом з постійно наголошеним [у] вимовляється з наближенням до [у]. 3. Звуки [е], [и] в нснаголошеній позиції вимовляються нечітко: [е] - з наближенням до [и] [ме"та] - мета; [и]-з наближенням до [е].

ВИМОВА ПРИГОЛОСНИХ ЗВУКІВ 1. Дзвінкі приголосні в кінці слова й перед глухими в середині слова вимовляються дзвінко: [народ] – народ. Примітка. З усіх дзвінких приголосних тільки глотковий звук [г] вимовляєтеся як [х]: [лехко] -легко; 2. Глухі приголосні перед дзвінкими у межах слова вимовляються дзвінко: [вогзал] - вокзал;  3. Оглушуються прийменник і префікс з перед глухими приголосними: [с тобойу] - орфографічно з тобою;  4. Префікси роз-, без- можуть вимовлятися дзвінко й глухо (залежно від темпу мовлення). 5. Губні [б], [п], [в], [м], [ф], шиплячі [ж], [ч], [ш] (крім подовжених) та задньоязикові [г], [к], [х] в кінці слова та складу вимовляються твердо: [вели'ч] – велич. Лише перед [і] ці приголосні вимовляються як напівм'які: [в'італ'ний] – вітальний. Подовжені шиплячі вимовляються як напівм'які: [р'іч*: у] -річчю. 6. В українській мові слід розрізняти звуки [г] і [ґ]. Приголосний звук [г] вимовляється у власне українських словах, а також зукраїнізованих словах іншомовного походження. Найповніший реєстр слів з літерою ґ, що позначає задньоязиковий зімкнений дзвінкий звук [ґ], подано в "Українському орфографічному словнику. 7. Буквосполучення дж, дз можуть позначати один звук і вимовляються як африкати [дз], [дж].

Роздільна вимова цих звуків [д]~[з], [д]-[ж] є порушенням орфоепічних норм. Як два окремі звуки вони вимовляються тоді, коли належать до різних частин слова, наприклад до префікса і кореня.

8. Передньоязикові [д], [т], [з], [с], [ц], [л], [н] перед наступними м'якими приголосними та перед [і] вимовляються м'яко: [майбут'н'е] - орфографічно майбутнє.

Орфографічні норми сучасної української літературної мови.

   Орфографічні норми сучасної української літературної мови. 

1. Написання префіксів і суфіксів

При вживанні префіксів слід керуватися такими правилами: 1) перед буквами, що позначають голосні, дзвінкі й сонорні приголосні звуки, пишеться префікс з-, напр.: зекономити; 2) перед літерами к, п, т, ф, х пишеться префікс с-; 3) префікси роз-, без-, воз-, через- завжди пишуться з буквою з; 4) у префіксах пре-, пере- пишеться е, а в префіксі при- – и; 5) префікс прі- мають слова прізвище, прізвисько, прірва, пріфікс; 6) у префіксах від-, під-, над-, об-, між- кінцеві приголосні завжди дзвінкі, напр.: обстеження, підходити.

У правописі іменникових суфіксів до складних належать такі випадки: 1) після д, т, з, с, ц, ж, ч, ш, р вживається и, після інших приголосних – і, а після голосних – ї, напр.: командир, конвоїр 2) з літерою и пишуться суфікси -ник, -чик, -щик, -івник, -ич, -иво, напр.: макетник, паливо, але марево; 3) суфікси іменників сер. роду мають дві букви нн та и, і, а (я) чи е, напр.: звернення; 4) деякі суфікси завжди пишуться з м'яким знаком, зокрема -альник, -ильник, -ільник, -альність, -аль, -ець, -ість, -тель, напр.: прибиральник.

Стосовно написання прикметникових суфіксів складними є такі випадки: 1) у непохідних і похідних прикметниках, твірна основа яких немає кінцевого н пишеться суфікс -н-ий(-н-ій); суфікс н не подвоюється і в дієприкметниках; 2) дві літери нн мають суфікси прикметників, утворених приєднанням до твірної основи на -н- суфікса н, напр.: законний; 3) суфікси -ичн-ий, -ічн-ий, -їчн-ий вживаються після приголосних д, т, з, с, ц, ч, ш, ж, р у прикметниках, утворених від іншомовних слів, напр.: академічний, архаїчний; 4) суфікси -ин, -ин-ий пишуться після приголосних, а суфікси -їн, -їн-ий – після голосних у присвійних прикметниках,напр.: материн, зміїний; 5) суфікс -ев-ий(-єв-ий) пишеться у прикметниках з наголосом переважно на основі після м'якого і шиплячого приголосного, -ов-ий – незалежно від наголосу після твердого приголосного, а також після м'якого, шиплячого або й з наголосом на закінченні, напр.: службовий, грошовий.

2. Вживання апострофа і м'якого знака

Апостроф вживається: 1) після літер б, п, в, м, ф (якщо перед ними у корені немає приголосного, крім р) перед я, ю, є, ї, н-д: ім'я; 2) після р у кінці складу, коли р позначає твердий приголосний, н-д: міжгір'я, але порятунок, рясний; 3) після префіксів та першої частини складних слів, що закінчуються на приголосний, напр.: з'єднати, двох'ярусний; 4) після к у слові Лук'ян та в похідних від нього, напр.: Лук'янівка; 5) в іншомовних словах після губних, задньоязикових, шиплячих перед я, ю, є, напр.: прем'єра, Х'юстон; після іншомовних префіксів, що закінчуються на приголосний, перед ю, є, напр.: суб'єкт. Апостроф не пишеться, якщо я, ю, є пом'якшують попередні приголосні і перед -йо-, напр.: гравюра, курйоз.

М'який знак пишеться: 1) після букв д, т, з, с, ц, л, н у кінці та в середині слів перед літерами, що позначають тверді приголосні звуки, напр.: відстань, спільний; 2) для позначення м'якості приголосних у середині складу перед о, напр.: вп'ятьох, льотчик; 3) у суфіксах -ськ-ий, -зьк-ий, -цьк-ий, -ськ-ість, -зьк-ість, -цьк-ість, -ськ-и, -зьк-и, -цьк-и, напр.: український, запорізький, козацький; 4) після л перед літерами, що позначають м'які приголосні звуки, напр.: сільський, ковальський; 5) у числівниках 5, 6, 9, 10-20, 30; 6) в іншомовних словах після приголосних д, т, з, с, л, н перед я, ю, є, йо, напр.: більярд, медальйон та в інших випадках.

Не пишеться м'який знак: 1) після губних, шиплячих, задньоязикових та гортанного звуків, напр.: змагаєшся; 2) після р в кінці слова і складу, напр.: чотирма, але Горький; 3) між двома однаковими чи різними м'якими або пом'якшеними приголосними, напр.: навчання, але тьмяний, різьбяр; 4) після н перед шиплячими та суфіксами -ськ-ий, -ств-о, напр.: менший, громадянство; 5) у буквосполученнях -лц-, -нц-, -лч-, -нч-, які походять з -лк-, -нк-, напр.: рибалці, рибалчин; 6) у числівниках від 50 до 80 (назвах десятків) та від 500 до 900 (назвах сотень); 7) у прізвищах після л, н, т перед суфіксами -ченко, -чук, -чишин, напр.: Федченко, Радчук.

3. Правопис великої літери

З великої літери пишуться: 1) прізвища, імена, по батькові, прізвиська, псевдоніми, напр.: Іван Якович Франко; 2) назви держав, автономних адміністративно-територіальних одиниць, сторін світу, під якими розуміються краї, народи, напр.: Республіка Білорусь; 3) географічні й топографічні власні назви, крім родових слів, напр.: місто Біла Церква; 4) назви вулиць, шляхів, каналів, течій, майданів, парків, вокзалів, станцій, портів, пристаней, крім родових слів, напр.: Андіївський узвіз; 5) назви пам'яток архітектури, замків, храмів, крім родових слів, напр.: Золоті ворота; 6) назви подій, епох, війн, революцій, рухів, повстань, свят, дат, крім родових слів, напр.: епоха Відродження; 7) назви конгресів, конференцій, найважливіших документів, пам'яток старовини, творів мистецтва, крім родових слів, напр.: Конституція України, Перша світова війна; 8) назви найвищих державних посад України, міжнародних посад (у складених перше слово), напр.: Міністр освіти України,; 9) усі слова в назвах найвищих державних органів України та інших країн, напр.: Верховна Рада України,;10) тільки перше слово у назвах державних, партійних, громадських, профспілкових установ та організацій; міністерств, їх управлінь; заводів, фабрик, підприємств, наукових і навчальних закладів, музеїв, театрів, парків культури і відпочинку; областей, округів, районів, напр.: Збройні сили України; 11) присвійні прикметники із суфіксами -ів (-їв), -ов (-єв), -ин (-їн), прикметники, які виражають значення "імені когось","пам'яті когось", напр.: Нобелівська премія.

Пароніми та омоніми. Вибір синонімів.

   Пароніми та омоніми. Вибір синонімів.

ПАРОНІМИ - слова, досить близькі за звуковим складом і звучанням, але різні за значенням. Часто вони мають один корінь, а відрізняються лише суфіксом, префіксом, закінченням, наявністю чи відсутністю частки -ся. Порівняймо значення паронімів:  Дипломат. Дипломант. Дипломник.

Дипломат - посадова особа, яка займається дипломатичною діяльністю. Дипломант - особа, відзначена почесним дипломом за видатні успіхи в якій-небудь галузі. Дипломник - автор дипломної роботи, підготовленої в училищі, технікумі чи вузі.  СИНОНІМИ - це слова відмінні одне від одного своїм звуковим складом, але близькі або тотожні за значенням. Синоніми поділяються на три основні групи: 1) лексичні синоніми, що відрізняються смислових відтінками (відомий - видатний - славетний - знаменитий); 2) стилістичні синоніми - це слова, що відрізняються стилістичним і емоційними забарвленням (говорити -мовити- пророчити -верзти);

3) абсолютні синоніми - зовсім не відрізняються значенням і в усякому контексті можуть вживатися без будь-якої відмінності (мовознавство - лінгвістика; століття - сторіччя)

Синоніми групуються в синонімічні ряди. Синонімічній ряд - це група слів, що мають однакове чи подібне значення. ОМОНІМИ-слова, які однакові за звучанням, написанням, але мають різне значення.(коса, ключ) . Повні, або абсолютні, омоніми: блок (механізм) - блок (об`єднання).

Неповні омоніми – це слова, що збігаються звучанням не в усіх граматичних формах, наприклад: биток (шматок свинцю, палиця тощо, взагалі предмет, яким б’ють у грі) і форма родового відмінка однини слова битки (круглі котлети з посіченого або відбитого м’яса). Неповні омоніми називаються омоформами. Різновидами омонімів є омофони і омографи.

 Омофони (фонетичні омоніми) – різні слова (переважно їхні окремі граматичні форми), що збігаються звучанням при відмінності їх фонемного складу і, відповідно, графічної передачі: лежу (від лежати) і лижу (від лизати),

Омографи (графічні омоніми) – різні слова або їхні форми з однаковим написанням при відмінності звучання (залежно від різного місця наголосу): гла́дкий (без загинів, виступів, рівний) і гладкúй (який має повне тіло, вгодований, ситий), 

Терміни і термінологія. Загальнонаукові терміни. Спеціальна термінологія і професіоналізми (відповідно до напряму підготовки).

 Терміни і термінологія. Загальнонаукові терміни. Спеціальна термінологія і професіоналізми 

Термін - це слово або словосполучення, яке позначає поняття певної галузі знань чи діяльності людини.

Термінологія - 1) розділ мовознавства, що вивчає терміни, 2) сукупність термінів певної мови або певної галузі

Галузеві термінології, тобто сукупність термінів конкретних галузей, називають терміносистемами, або термінологічними системами.

Загальнонаукові терміни,  які вживаються майже в усіх галузевих термінологіях, наприклад: система, тенденція, закон, концепція, теорія, аналіз, синтез тощо. До цієї категорії відносять і загально-технічну термінологію (машина, пристрій, агрегат).

Під спеціальними - розуміють терміни, що використовуються в інших, ніж право, галузях знань(економіка, техніка і т.п). Необхідні для регулювання суспільних відносин, використовуються у нормативних актах тільки в тому розумінні, в якому вони вживаються в даній спеціальності.

Основні групи термінологічної лексики: математична, фізична, мовознавча, літературознавча, філософська, фінансова, хімічна, біологічна, музична, спортивна тощо.

Професіоналізми - слова, словосполучення або звороти, властиві мовленню людей певної професії. Якщо немає терміна на позначення предмета, поняття, явища, в мовленні використовується професіоналізм. У ділових паперах не потрібно вживати слова-професіоналізми. Однак в усному мовленні ці лексичні одиниці функціонують. Деякі професіоналізми з часом стають термінами.

8. Мовленнєвий етикет. Правила спілкування фахівця при проведенні зустрічей, переговорів, прийомів та по телефону.

  Мовленнєвий етикет. Правила спілкування фахівця при проведенні зустрічей, переговорів, прийомів та по телефону.

Мовний етикет - це сукупність правил мовної поведінки, які репрезентуються в мікросистемі національно специфічних стійких формул і виразів у ситуаціях установлення контакту зі співбесідником, підтримки спілкування в доброзичливій тональності

Мовленнєвий етикет - реалізація мовного етикету в конкретних актах спілкування, вибір мовних засобів вираження. Мовленнєвий етикет - поняття ширше, ніж мовний етикет і має індивідуальний характер. Мовець вибирає із системи словесних формул найбільш потрібну, зважаючи на її цінність

Телефонна розмова

Телефонна ділова розмова забезпечує безперервність у розмові. При веденні розмов по телефону важливо широко використовувати лексичні можливості української літературної мови, насамперед багату синоніміку, з одного боку, й точність її термінології, з другого, а також інтонаційні можливості мовлення. Службова телефонна розмова складається з таких компонентів: момент встановлення зв’язку; викладення справи; заключні слова на знак того, що розмову закінчено.

Для того, щоб бесіда була ефективною, не можна: перебивати співрозмовника; різко прискорювати темп бесіди; негативно оцінювати особистість співрозмовника; підкреслювати відмінність між особою та співрозмовником; зменшувати дистанцію.

ДЕСЯТЬ КРОКІВ, ЩО ДОЗВОЛЯТЬ ПРОВЕСТИ БЕСІДУ УСПІШНО

1.Ретельна підготовка. 2.Пам'ятайте, до чого Ви прагнете. Чітко сформулюйте мету бесіди, виберіть стратегію та тактику проведення бесіди. 3.Намагайтеся створити атмосферу довіри 4.Не підозрюйте співбесідника в ненадійності. 5.З'ясуйте перед бесідою, чи має ваш співбесідник відповідні повноваження. 6.Не змушуйте співбесідника постійно приймати рішення. 7.Зосереджуйтесь на реальних потребах, а не на амбіціях. 8.Слухайте уважно співбесідника й ставте коректні запитання.

9.Працюйте на перспективу, а не на проміжні результати. 10.Підсумуйте результати бесіди.

Перемовини - обговорення певного питання з метою з'ясування позицій сторін або підписання угоди.

На результативність перемовин впливає психологічна атмосфера, тому бажано дотримуватися таких правил: 1) не говорити голосно (бо партнер подумає, що ви йому нав'язуєте свою думку) або тихо, швидко  або повільно; 2)серед учасників перемовин знайти «ключову постать», від якої залежатиме розв'язання питання, до думки якої прислухаються; 3)бажано за наявності «гострих кутів» під час обговорення не вживати слова та вирази, що передають твердість вашого підходу, наприклад: безумовно, тільки так, остаточно тощо. їх краще замі­нити на такі: мені здається, я думаю, може, це буде кращий варіант. 

Поняття етики ділового спілкування, її предмет та завдання. Структура ділового спілкування.

 Поняття етики ділового спілкування, її предмет та завдання. Структура ділового спілкування.

Ділове спілкування визначимо як спілкування, метою якого є організація і оптимізація виробничої, наукової, комерційної чи іншої діяльності, де на першому місці стоять інтереси справи, а не конкретних співрозмовників.

Етику ділового спілкування можна визначити як сукупність моральних норм, правил і представлень, регулюючих поведінку і стосунки людей в процесі їх виробничої діяльності

Об’єкт вивчення етики ділового спілкування - ділове спілкування.

 Предмет - його моральний та психологічний аспекти, етичні та психологічні механізми ділового спілкування.

Структура ділового спілкування.

Сторони спілкування:

Комунікативна сторона спілкування - обмін інформацією між індивідами та її уточнення, розвиток.

Інтерактивна - організація взаємодії суб’єктів, які спілкуються, тобто обмін не тільки знаннями, думками, ідеями, а й діями.

Перцептивну - процес взаємного сприймання й пізнання співрозмовників, та установлення на цій основі взаєморозуміння.

Основні закони риторики.

Риторика, або ораторське мистецтво – це наука про способи переконання і ефективні форми впливу на аудиторію з врахуванням її особливостей. Вона виникла в стародавній Греції.

РИТОРИЧНІ ЗАКОНИ

I закон (концептуальний) формує і розвиває в людини уміння всебічно аналізувати предмет дослідження і вибудовувати систему знань про нього (задум і концепцію).

II закон (закон моделювання аудиторії) формує і розвиває в людини уміння вивчати в системі три групи ознак, які позначають „портрет” будь-якої аудиторії: соціально-демографічні,соціально-психологічні,індивідуально-особистісні.

III закон (стратегічний) формує і розвиває в людини уміння розробляти програму діяльності на основі створеної концепції з урахуванням психологічного портрета аудиторії.

IV закон (тактичний) формує і розвиває в людини уміння працювати з фактами та аргументами, а також активізувати мисленнєву діяльність співрозмовників, тобто створити атмосферу інтелектуальної й емоційної співтворчості.

Vзакон (мовленнєвий) формує і розвиває в людини вміння володіти мовленням (одягати свою думку в дієву словесну форму).

VI закон (закон ефективної комунікації) формує і розвиває в людини уміння встановлювати, зберігати й закріплювати контакт з аудиторією як необхідну умову успішної реалізації продукту мисленнєво-мовленнєвої діяльності.

VII закон (системно-аналітичний) формує і розвиває в людини уміння рефлексувати  і оцінювати діяльність інших, тобто визначатися, як допомогти іншому ефективніше здійснювати його діяльність, а також навитися вбирати в себе цінний досвід іншого.